БАБИН ЯР – МІСЦЕ НАШОЇ ПАМ’ЯТІ

Share Button

БАБИН ЯР – МІСЦЕ НАШОЇ ПАМЯТІ

Бабин Яр… Кожен киянин та й мешканець іншого міста, почувши ці слова, згадує сумні події, що відбулися декілька десятиліть назад, але й досі є нашим болем та вічною пам’яттю.

План сучасного меморіалу

Що ж таке Бабин Яр, і де він справді знаходиться? Давайте зануримося в історію цього місця. Перша згадка про урочище, яке простягається від Кирилівської вулиці до вулиць Мельникова та Олени Теліги, з’явилася у 1401 році, коли володарка цієї землі шинкарка, яку всі звали «баба», продала її Домініканському монастирю. На початку 20 століття ці яри називали «Київською Швейцарією», і тут навіть ходив трамвай. Неподалік цього місця височіє одна з найстаріших й найгарніших церков Києва – Кирилівська, про яку ми згадували раніше.

Кирилівська церква – мовчазний свідок лихоліття

Але, на превеликий жаль, ця місцевість стала всесвітньо відомою через події Другої Світової війни, коли фашисти, які окупували Київ, почали масово знищувати тих, кого вважали другосортними людьми – по-перше, ментально хворих (цей перший розстріл випав на 27 вересня 1941 року, коли жертвами стали 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Павлова, що знаходилась безпосередньо у Бабиному Яру), по-друге, євреїв та циган, а потім всіх, кого підозрювали в неблагонадійності – підпільників, військовослужбовців Радянської Армії, членів ОУН, «саботажників», порушників комендантської години та інших.

Менора нагадує про масове знищення євреїв, й тут завжди квіти…

На Нюрнберзькому процесі 1946 року, який засудив дії нацистів, наводилась жахлива цифра стосовно жертв Бабиного Яру – близько 100 тисяч осіб, найменшому з яких було всього три дні, а найстаршому 103 роки. Ці дані оприлюднені спеціальною державною комісією для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

Це пам’ятник розстріляним дітям, де завжди плачуть …

Циганська кибитка нагадує про знищених ромів

Після закінчення війни була ухвалена постанова Уряду України про спорудження пам’ятника цим жертвам, яку так і не виконали через антисемітську кампанію проти космополітів, розв’язану радянським урядом в кінці 1940 років. Тож у 1950 році замість цього вирішили заповнити яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, щоб прокласти по ньому транспорті розв’язки та створити парк. Яр перекрили земляною дамбою та зливали туди відходи цегельного виробництва – пульпу. Але дамба була побудована з порушеннями проекту, тож не витримала навантаження, і 13 березня 1961 року селевий потік висотою приблизно 14 метрів ринув на Куренівку. Майже 1,5 тисячі людей та їхні оселі було поховано під цією масою. Звичайно ж, наслідки трагедії було приховано. Після цього жахливого випадку спорудили капітальну бетонну дамбу, проклали потужний водогін та вжили ряд інших заходів безпеки. А на карті нашої столиці з’явилися нові дороги з Сирця на Куренівку, парк відпочинку та подовжені вулиці Олени Теліги та Мельникова (біля Інституту Міжнародних відносин).

Багато років радянська влада замовчувала трагедію Бабиного Яру. З нагоди 25 річниці цих подій, 29 вересня 1966 року на цьому місті відбувся багатолюдний стихійний мітинг за участю відомих письменників дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, й це дало поштовх обговорюванню увіковічування пам’яті жертв геноциду на державному рівні. На оголошеному закритому конкурсі проекти пам’ятника відомих київських архітекторів Йосипа Каракіса та Авраама Мілецького було визнано найкращими, але вони, на жаль, не відповідали світогляду тодішньої влади.

У 1976 році в сквері напроти Бабиного Яру відкрили монумент, який стоїть і до сьогодні. На той час його жорстко критикували за межами СРСР за те, що про дійсних жертв трагедії: євреїв, циган та інших майже не згадали. Та й цю споруду встановили не на місці страшної трагедії, бо розстріли та катування людей відбувалися у засипаних ярах, де було прокладено широкі алеї Сирецького парку.

Тут були яри, де розстрілювали мешканців Києва 

У 2016 році наша країна відзначила 75 річницю трагедії Бабиного Яру. Були відреставровані пам’ятники та пам’ятні знаки (а їх 25!), упорядковані парк та алеї Праведників й Мучеників, облагороджена Менора, відкрита інсталяція відомого фотографа Луїджі Тоскано, де можна було побачити тих, хто пережив Голокост.

Луїджі Тоскано присвятив інсталяцію жертвам Голокосту

Цей чоловік навіть зберіг свою робу…

А ця жінка пережила страшні часи, але яка надія світиться в очах!

Прийдіть сюди, зверніться думками до минулого, згадайте близьких чи знайомих, які пережили ті важкі часи, постійте мовчки, бо душевний біль такий сильний та нестерпний, що його важко передати будь-якими словами. Це місце з найпотужнішою енергетикою та всім нагадує про крихкість миру й нагальну потребу його зберегти….

1 ответ

  1. Кожне місце має свою історію. У Бабиному Яру поховано тисячі історій, тисячі надій на подальше життя. Місце страшноі трагедіі, невипраданоі жорстокості, невимовного болю. Такі місця слугують закликом до миру, до примирення... Надзвичайно цікаве та всестороннє висвітлення історичних фактів, пов'язаних з цим місцем - від походження назви до зворушливих світлин людей, що пережили той час.

Оставить комментарий

error: Content is protected !!