В ОЧІКУВАННІ ТРАГЕДІЇ

Share Button

В ОЧІКУВАННІ ТРАГЕДІЇ

Якщо ви їдете тролейбусом або машиною з центру Києва у напрямку Куренівки, на розі Кирилівської та Петропавлівської вулиць обов’язково побачите цю зворушливу бронзову скульптуру хлопчика (висотою 164 см) з торбинкою за плечима, який читає оголошення окупантів, що наказує всім євреям Києва прибути 29 вересня 1941 року до 8 ранку на ріг вулиць Мельникова та Дехтярівської, де починалася дорога смерті у Бабин Яр.

Оголошення, що наказує всім євреям Києва прибути на ріг вулиць Мельникова та Дехтярівської

Цей пам’ятник було встановлено у роковини трагедії у 2009 році й присвячено конкретній людині, письменнику Анатолію Кузнєцову. Створив його тоді ще молодий (23 роки!) скульптор Володимир Журавель, а кошти на встановлення надійшли від «мецената, який побажав залишитися невідомим».

Зворушлива бронзова скульптура хлопчика з торбинкою за плечима

Пам’ятник стоїть поруч із будинком, де мешкав літератор у дитинстві та неподалік він всесвітньо відомого Бабиного Яру. Ким він був, Анатолій Кузнєцов, та чому ми дізналися про нього тільки на початку 21 століття? А деякі, мабуть, не знають про нього й до сьогодення.

Колись це ім’я було досить відомим на теренах колишнього Радянського Союзу, у час хрущовської відлиги він вважався одним із талановитих та прогресивних молодих літераторів. Його книжки виходили великими накладами, деякі навіть екранізували. Він міг би собі спокійно почивати на лаврах та й донині ні про що не думати…

Народився Анатолій 18 серпня 1929 року в Києві, виховували його матуся та дідусь з бабусею, які жили на Куренівці. Хлопчиком йому, як й іншим дітям того важкого часу, довелося пережити фашистську окупацію міста, більш того, він став свідком того, що відбувалося у Бабиному Яру.

Із 14 років Анатолій вів щоденник та записував все, що бачив та чув про це жахливе місце. Пізніше він додасть до своїх записів розповіді всіх 29 свідків, які вижили у страшній трагедії.

Мабуть, таким був Анатолій у 14 років

Талановитий юнак вступив до літературного інституту у Москві, почав багато писати, але його основна історія чекала свого часу. В інституті він заприятелював зі своїм однокурсником, молодим поетом Євгеном Євтушенко.

У 1961 році на запрошення письменника Віктора Некрасова Євтушенко приїхав до Києва, і вони разом із Анатолієм пішли до Бабиного Яру. Анатолій розповів друзям про моторошні події, які сталися тут 17 років тому. Євтушенко був приголомшений почутим, бо замість пам’ятників бачив тільки купи сміття, яке завозилось до цього місця.

Того ж вечора, у готелі Євген написав свій відомий вірш «Бабин Яр», який починається рядками «Над Яром Бабиним нема меморіалів…» (переклад мій) «Над Бабьим Яром памятников нет…». Вірш було надруковано у «Літературній газеті», і він торкнувся сердець мільйонів читачів. Багато хто чув про цю страшну трагедію, але тільки після появи «Бабиного Яру» люди дізналися про дійсні масштаби Голокосту.

Щоб минуле не повторилось….

У 1966 році у 8 номері журналу «Юність» з’явився роман-документ «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова. Вийшов він із неймовірними ілюстраціями художника Сави Бродського, які вражали в саме серце. Це була правда про війну, яка замовчувалася владою та про яку люди могли тільки здогадуватися… Але, на жаль, роман було піддано жорсткій цензурі та скорочено на третину. Обурений, Кузнєцов прийшов до тодішнього головного редактора Бориса Полєвого з вимогою повернути рукопис.

Отримавши відмову, він був у розпачі, але нічого не міг зробити.
Улітку 1969 року Кузнєцов виїхав до Лондона для того, щоб написати роман про ІІ з’їзд РСДРП, який відбувся саме там. Перед поїздкою його викликали до КДБ та запропонували співпрацю, зробивши це умовою виїзду. Він погодився, бо у нього вже був свій особистий план.

Перед посадкою у літак він сховав під одежею фотоплівки з повним текстом свого роману-документу. Після прильоту до Лондону Кузнєцов попросив політичного притулку. У 1970 році у видавництві «Посев» (Нью-Йорк) вийшла повна версія «Бабиного Яру», із якої світ дізнався про цю трагедію.

Деякий час Кузнєцов працював на радіо «Свобода» у Лондоні, але сумував за рідними і батьківщиною та майже нічого не написав. 14 червня 1979 року він пішов із життя від інфаркту.

Ось яку довгу та трагічну історію розповів нам незвичайний, але дуже знаковий пам’ятник навпроти Куренівського парку.

2 ответов

  1. Незвичайний пам'ятник хлопчини із зворушливою історією за плечима. Сумні очі та небайдужий погляд. Саме небайдужість і підштовхнула літератора до дослідження повноі версіі подій у Бабиному Яру. Саме небайдужість надихнула і автора цієі статті до висвітлення історіі пам'ятника. Дякуємо вам за вашу небайдужість ...
  2. Танюша, дякую що написала про Кузнєцова.....

Оставить комментарий

error: Content is protected !!